Щасливий, що народився саме в Бахмуті

У 2014 році закінчив Донецький національний медичний університет. З 2016 року працюю лікарем загальної практики - сімейним лікарем КНП «ЦПМД м. Бахмута». Маю другу кваліфікаційну категорію з терапії. У Бахмуті приймав пацієнтів в амбулаторії № 2, що по вулиці Оборони, 42.

Будував плани на майбутнє, радів народженню сина, після роботи відпочивав із родиною в парку, був щасливий тому, що народився в Бахмуті…

Хіба ж тоді знав, що мені доведеться побачити, як війна перетворює рідне місто на чорні руїни.

У нас були пігулки, досвід та бажання врятувати життя земляків

Коли почалася війна, я відправив родину до більш безпечного регіону нашої країни. Сам залишився вдома, бо на мене чекали пацієнти. На той час у Бахмуті ще працювали три терапевти в першій, другій та сьомій амбулаторіях. Попри обстріли зранку ми бігли на роботу, бо до нас зверталися як бахмутяни, так й переселенці з сіл Бахмутського району, Опитного, Соледара та Сіверська. Хворих треба було лікувати.
Завдяки гуманітарній допомозі в нас були деякі пігулки. А ще наш досвід та бажання врятувати життя земляків.

Зігрівалися за допомогою буржуйки, траплялося, що пацієнти приходили на консультацію з дровами. Але ніхто не скаржився, навпаки, раділи, що попри бойові дії мають можливість отримати консультацію спеціаліста.

Один з останніх евакуювався з пекельного Бахмута

6 грудня 2022 року під час обстрілу було влучання поруч з амбулаторією. У нашому приміщенні повилітали двері та вікна… То був справжній жах!

З кожним днем ситуація в місті загострювалася. Але я розумів, що дуже потрібний у Бахмуті, тому залишався й працював. Коли мав змогу, записував у свій щоденник, котрий почав вести ще в 2020 році, все, що траплялося зі мною та пацієнтами. Було й таке, що в підвалі при свічках фіксував свої думки в щоденнику. Це давало мені змогу говорити з душею.

А ще в паспорті я носив фотографію із зображенням моєї родини. На зворотній стороні написав номери телефонів рідних. Про всяк випадок… Якби загинув, то хоча б знали, хто я, та сповістили моїх.

Коли діставатися до амбулаторії №2 стало ризиком для життя, а курс лікування останнього пацієнта після інсульту закінчився, я прийняв дуже вольове для себе рішення евакуюватися. У середині березня 2023 року з батьком та собакою ми залишили пекельний Бахмут. Але й досі уві сні я бачу зруйновані будівлі, чорну землю та залишені вулиці рідного міста.

Мрію повернутися додому

Життя триває. Добре, що я маю змогу займатися улюбленою справою тепер у Києві, куди переселилася моя сім’я. Продовжую надавати первинну медичну допомогу мешканцям громади очно в м. Києві та дистанційно по всій Україні.

Я мрію повернутися додому, відбудувати будинок. Розумію, що так, як було, уже не буде, але поки ми молоді та спроможні, то майбутнє нашого міста за нами.

#СЕРЦЕзБАХМУТОМ