Мій поклик – допомагати людям

З п’яти років я постійно жила в Бахмуті – місті, де кожен куточок, кожна вуличка має для мене особливе значення. Це мій рідний край, моє підґрунтя.

Завжди відчувала бажання допомагати людям, створювати кращий світ для всіх, особливо для тих, хто потрапив у скрутне становище. Тому двадцять років тому почала працювати у сфері соціального захисту населення Бахмутської громади. Скажу відверто, для мене це не просто надання матеріальної допомоги, це насамперед спілкування з людьми, життя їхніми історіями, болем та надією.

Сподівалися, що все буде добре

У професійному плані ми відчули наслідки військового конфлікту на Сході України вже з 2014 року. Влітку до Бахмута почали прибувати переселенці – люди, які залишили свої домівки в Донецькій та Луганській областях через бойові дії. Тоді на обліку Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради було близько 100 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Ми були на передовій соціального захисту, працюючи не за графіком, а скільки було необхідно. Розуміли, що виплати переселенцям та доступ до соціальних послуг залежали від нашої злагодженої роботи. Ми бачили біль та страждання людей, намагалися емоційно та психологічно підтримати земляків.
Ми мали надію, що все скоро закінчиться…

Коли прийшла війна

24 лютого 2022 року Україну охопила війна. Почалися обстріли міста. Деякі колеги з діточками виїхали у безпечні регіони, але більшість спеціалістів залишалася у Бахмуті.

З березня в нашому Управлінні запрацював телефон «гарячої лінії» з евакуації. У співпраці з керівництвом Бахмутської громади ми організовували евакуацію мешканців, надавали інформаційну підтримку, шукали транспорт та волонтерів, щоб люди мали змогу виїхати у безпечне місце.

Бахмутські реалії під мінометні обстріли

У січні 2023 року ми з колегами вчотирьох працювали в будівлі «Прозорого соціального офісу», який після реконструкції було здано в експлуатацію у жовтні 2020 року. У нас залишалося близько 20 тисяч зареєстрованих переміщених осіб, як з 2014 року, так і прибулих після 24 лютого 2022 року. Місцева влада забезпечувала нас всебічною підтримкою, опалювальними приладами, зв’язком. Ми були об’єднані метою вистояти та захистити людей.

Одного дня, наприкінці січня 2023 року, до нас з колегою на прийом прийшло близько 15 відвідувачів. Раптово почався мінометний обстріл. Відразу зрозуміла, що на вулиці ще можуть бути люди: до нас часто приходили, щоб подзвонити рідним. Миттю вибігла на двір та гучно покликала всіх до укриття. Було дуже страшно: розпечені уламки мін врізалися у фасад будівлі, розбивали вікна… На щастя, ніхто з присутніх не постраждав. Після цього ми вимушені були призупинити роботу заради безпеки відвідувачів.

Душа рветься на малу батьківщину

30 січня 2023 року власним транспортом евакуювалася з родиною до Костянтинівки. Все ж ближче додому. Мала тверду впевненість, що неодмінно повернуся до рідного Бахмуту. Цим живу і зараз. Усвідомлюю, що місто спалене, небезпечне, але душа рветься на малу батьківщину.

Поки дозволяла безпекова ситуація працювала в осередку підтримки бахмутян у м. Костянтинівка. Звісно, й там було гучно. Але видавали гуманітарну допомогу, яку отримували завдяки взаємодії місцевої влади з міжнародними організаціями та волонтерами. Інколи нас самостійно знаходили благодійники, пропонували продуктові та гігієнічні набори, допомогу ліками, проведення безплатного професійного медичного обстеження.

Тепер я точно знаю: наше місто найкраще у світі.

Якщо завтра дозволять їхати в рідний Бахмут – поїду. Будемо працювати та відновлювати місто. А поранений Бахмут зустріне нас теплими обіймами і подарує можливість почате нове життя.

#СЕРЦЕзБАХМУТОМ